Інклюзивна освіта

    Кожна дитина по-своєму унікальна і потреби кожної дитини специфічні. Кожна дитина становить незмірну цінність для своїх батьків і родичів, а всі діти разом - неоціненний скарб суспільства, запоруку його майбутньої долі.

    Інклюзивне навчання (освіта) – це система освітніх послуг, що забезпечує реалізацію права на освіту осіб з особливими освітніми потребами, а також їх соціалізацію та інтеграцію в суспільство.

   Інклюзія означає розкриття кожного учня за допомогою освітньої програми, яка є достатньо складною, але відповідає його здібностям.  Вона враховує потреби, а також спеціальні умови та підтримку, яка забезпечується медико-соціальним та психолого-педагогічним супроводом. Але найголовніше – дитина вчиться життєдіяльності в оточенні здорових дітей, що формує спрямованість до повноцінного життя, до усвідомлення власної спроможності, підвищення якості власного буття. 

   Такі концептуальні положення є основою інклюзивного навчання у Новій українській школі.

                                                                                           Особливі діти

                                  
В школі мирно вчаться діти - 

Це життя людського квіти! 

Серед них є більш тендітні, 
 Більш допитливі й привітні, 
Більш вразливі й загадкові, 
Що чекають допомоги, 
І підтримки, і підказки,
 І прочитаної казки. 
 Діти ці, мов світ у світі, 
 Потребують більше світла, 
Більш уваги та турботи, 
Більше похвали в роботі,
 Більше ласки в кожнім слові,
 Материнства і любові, 
 Усмішок найбільш тепліших, 
 Поглядів в сто раз добріших. 
Кожен з них це - є Людина, 
                                                                           Неповторна і єдина, 
                                                                           Яка хоче мирно жити, 
                                                                           Як і всі у школі вчитись, 
                                                                   Адже знати і уміти 
                                                                       Здатні й особливі діти!

                                                                                                                          Коток О.

               ПОЗНАЙОМТЕСЯ ІЗ КНИГАМИ ПРО ОСОБЛИВИХ ДІТЕЙ

         

  Інклюзивна література – це література, орієнтована на формування позитивного сприйняття інвалідності та особистої різноманітності.

Література про осіб з інвалідністю, інклюзивна література, має певну і важливу мету: вона може допомогти учням стати більш толерантними до індивідуальних особливостей, особливо в сучасних інклюзивних класах.

Ці книжки мають потенціал зменшити відчуття самотності та ізоляції серед учнів з інвалідністю. Інклюзивна література є недорогим, цікавим, і справжнім способом спілкування з дітьми з інвалідністю і можливістю забезпечити їх історіями про самих себе, про те, як вони справляються в своєму повсякденному житті.

•  Оксана Лущевська "Авіа, пташиний диспетчер"  ("Грані-Т", 2014)

Головний герой повісті Оксани Лущевської – голуб Авіа. У нього травмоване крило, тож літати, як раніше, він не може. Утім, голуб не ставить на собі хрест: Авіа планує переквалікуватися з пілота на пташиного диспетчера, щоб і далі працювати й не відчувати себе неповноцінним.

Місяці напруженого навчання, тренування – й ось голуб-каліка стає відомим авіадиспетчером у найголовнішому аеропорті країни, про нього знімають репортажі, й навіть найбільші лиходії пташиного світу не зможуть похитнути його віру в себе.

•    Катерина Бабкіна     "Гарбузовий рік"

У казці-алегорії для малят  є Ренат, хлопчик у інвалідному візку. Щодо особливих дітей твір Бабкіної якраз і демонструє згадане безсилля в пошуках «спеціальної мови». Пофантазувати про нормальне, використовуючи явні символи, легше, ніж критично усвідомити відносність будь-якої норми. Сестра уявляє/зве Рената метеликом – крила його утворює тінь від інвалідного візка. Усі тим щасливі, і ніяких проблем у затишному садочку, де навіть садовина рада бути з’їденою.

                                                                             

• Катерина Бабкіна " Шапочка і кит"

    Головний герой  книжки на прізвисько Шапочка – 8-річний хлопчик у полоні смертельної недуги. У його житті більше немає басейну, смачної їжі, школи й решти звичних для малечі речей. Натомість є лікарня, болючі аналізи, незмінні щоденні пігулки та синці на тілі – свідчення хвороби. Але одного дня в Шапочки з’являється ще дещо, точніше, дехто. Це справжній Кит, що припливає щовечора до вікна і стає таємним другом хлопчика.

• Тетяни Корнієнко «Недоторка»

     Психологічна проза про дівча з неврозом нав’язливих станів. 14-літня Аля одержима чистотою і боїться бруду. У побуті юнка вже більш-менш дає раду своїм «відхиленням» (не їздить ліфтом, наприклад, і має при собі пляшечку з дезінфектором). Але тут трапляється просто катастрофа – Аля закохується. Точніше, у книжці нагнітається відчуття, що тієї катастрофи не уникнути. Бо як же, наприклад, цілуватися, якщо навколо мікроби!  Кумедна історія про проблеми цілком реальні й дуже невеселі.

• Дзвінка Матіяш «Марта з вулиці Святого Миколая»

  До інвалідного візка прикута літня жінка – подруга головної героїні, Поліна. Це людина напрочуд позитивна, її поведінка – справжнісінький маніфест життєствердження. І тільки ближче до фіналу повісті Марті спадає на думку: Поліна буквально залежить від інших людей, її виживання мусить ґрунтуватися на легкій вдачі й здатності знаходити адекватний контакт зі здоровими.

      Для Марти це надзвичайно важливий урок. Дівчина й сама особлива – схильний до депресії гіперемоційний підліток. Вона мусить навчитися жити у злагоді з оточенням: скажімо, з батьками, які от-от народять другу дитину, чи вчителем малювання, чиєї уваги, окрім Марти, потребує і його нова жінка. Полінине світле смирення – один із варіантів прийнятної для головної героїні «рольової моделі» дорослішання.

• Оксана Радушинська «Метелики в крижаних панцирах»

 Ярина після автомобільної аварії, в якій загинули її батьки, прикута до інвалідного візка й мучиться від сильного болю. Дядько й тітка, що опікуються малою, вивезли її на літо до села. Там Ярина знайомиться з Артемом. Артем походить із родини акторки й режисера, має відзнаки з бальних танців й успішно розплановане майбуття. Підлітки здружуються, не на радість, відверто кажучи, обом родинам. Утім, ці двоє долають перестороги старших і за допомогою Артемового тренера навіть готують спільний танцювальний номер. Завдяки танцям Ярина збирає гроші на операцію, і закінчується книжка тим, що дівчина здіймається на здорові ноги.

   

• Андрій Бачинський  «140 децибелів тиші» 

  Сергій  має сильні вади слуху. Хлопець оглух після аварії, в якій загинула вся його родина. Глухоту шестикласник Сергій переживає тим важче, що професійно займався музикою. Кар’єрі край, але завдяки м’язовій пам’яті він і далі грає – у сиротинці для глухонімих.

Побут дітей-інвалідів у спецзакладах у соціальній прозі Бачинського – найцікавіше . Так само переконливими видаються замальовки про банду «привокзальних калік», куди потрапляє Сергій. Якби ще не писалося то все мовою дуже посередньої журналістики. І не зводилося до однієї сумнівної максими: «Пристосуватися в житті можна, треба тільки хотіти!».

• Оксана Сайко «До сивих гір»

  Дія повісті  відбувається в якомусь гірському селищі. Тут живе п’ятнадцятилітка Яська. Живе складно: у неї давно померла матуся, тато рідної дитини соромиться, вона буквально занедбана. Аж от з’являється мачуха зі своїм сином, і це додає Ясьці проблем. Чого лише варта пропозиція Ганки відправити юнку жебракувати під церкву, бо в господарці від неї користі небагато. Дівчина старцює, їй подають добрі люди, позаяк Ясьця – калічка: вона має горба й слабкий розум. Дорогою «до сивих гір», куди мала прямує, щоб зустрітися з мамцею, вона натрапляє на Михайла (працює алюзія на архангела). Той учитиме Яську: «Люди не люблять не таких, як вони. Навчися не помічати цього».

Хороші поради, слушні настанови. А тепер спробуй не помітити, як розпалений підліток затягує місцеву дурку-потворку на сінник, щоб зґвалтувати. Щось останньої миті його зупиняє. Цього разу… Або ігнорувати грудки землі, які кидають однолітки в спину, боляче поціляючи саме в горб… Михайло помирає. І Ясьця знову рушає до сивих гір. Цього разу її нема кому зупинити.

•         Вікторія Надикто «Пригоди     Даші     й Тіні» 

   Маленька киянка, схожа на Пеппі Довгапанчоху, вигадує казки. А в них — надзвичайні пригоди: вона перетворюється на фею, допомагає добрій відьмі, що втратила дар творити дива, повертає чари до казкової країни, перемагає страшного Павука.

   В 11-річної Даші — орфанне захворювання — муковісцидоз. Даша змушена щодня приймати ліки та проходити специфічні процедури. Але вона весела, бешкетує, постійно потрапляє в смішні пригоди. Книжка не лише дитяча. З легкої руки авторки, читач почувається на сеансі психолога. Адже в тексті з психологічної точки зору проаналізовано теми, про які важко проговорити з друзями та рідними.

•    Євгенія Пірог "Тридцять перший меридіан»

  14-річний Петрик та 16-річна Оля мандрують, планують незвичні маршрути, чимало дізнаються про артефакти Трипілля та піраміди Сонця загадкових майя. Особливий інтерес викликають ілюстрації: фотографії досліджень культури майя в Мексиці та експонатів археологічного музею, завдяки яким книга здається документальною. Чимало хлопців та дівчат розглядатимуть усе це. 

   Через важкий діагноз Петрик не може поворушити навіть руками. Старшокласниця Оля — волонтерка, яка допомагає йому пересуватися. Але юні дослідники на рівних спілкуються з науковим дослідником Гербарієм і французькою професоркою з Мексики. У цій книзі теж є привід замислитися над стосунками головних героїв і над пошуками підлітками свого місця в цьому світі.

• Марк Лівін "Рікі та дороги"

  Чотирнадцятилітній Матвій, хлопчик із синдромом Асперґера, втікає до лісу, щоб знайти себе. Прагнучи порозумітися з власним «я», він розповідає про свої почуття, сім’ю, світ, який водночас розбився на друзки, як тарілка. І про неймовірного друга — рудого собаку із чорною лапкою, купою історій і специфічним почуттям гумору. Розповідає про свої вподобання і тривоги. І про те, що рідні можуть помирати двічі… Це важлива і вкрай потрібна книжка про вміння приймати інакшість людей і про любов. 

  Книжка про усвідомлений біль і неусвідомлені страхи, про раз і назавжди визначені правила і про час, коли їх варто порушити.

Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є

• Головне – Людина, а не її інвалідність

• Розмовляючи з людиною з інвалідністю, звертайтесь безпосередньо до неї, а не до супроводжуючої її особи або перекладача жестової мови, який присутній при розмові

• Коли Ви знайомитесь з людиною з інвалідністю, і хочете привітати її потиском руки, зробіть це невимушено. Якщо це людина з порушенням зору, слуху протягніть руку для привітання перші та назвіть своє ім`я

• Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна

• Не проявляйте поблажливість до людини (дитини) з інвалідністю на візку, не кладіть йому руку на голову, на плече, не звертайтесь зменшуваними іменами

• Візок, крісло –це частина недоторканого простору людини. Спиратися на інвалідний візок теж саме що і спиратися на саму людину

• Розмовляючи з людиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову

• Розмовляючи з людиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки людина закінчить фразу. Не виправляйте її та не намагайтесь пояснити щось замість неї. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей

• Розмовляючи з людиною з порушенням зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані

• Щоб звернути на себе увагу людини з порушенням слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй у прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п)

• Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння (Використано із сайту:  https://naiu.org.ua/useful/etika-spilkuvannya/tolerance/)